Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. Знаю це напевно, бо виросла в сім’ї, в якій мама все життя пропрацювала вчителем початкових класів.
Я не просто продовжила сімейну традицію, а серцем відчула, що моє покликання – учити дітей по-праведному жити, любити свою землю, плекати в душі добро й людяність. Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України.
Часто почуваюся щасливою. Коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає вранці до школи, – я щаслива.
Увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому. І тому оволоділа комп’ютером, тому постійно тримаю руку на пульсі сучасності. Звичайно, це нелегко. Та завжди допомагає приклад моєї мами – педагога і моя власна сім’я – чоловік, донечка – зірочка, син – високопрофесійний програмист, невістка-розумничка та онучка-сонечко. А це так важливо!