Мої успіхи 2012-2013 н.р.
Десять років тому для травневої педради кожен учитель нашої гімназії склав звіт, що він вважає своїми успіхами за рік. У мене було стільки подій і в школі, і в родині, і особисті захоплення, що була проблема – як все вмістити на одному слайді.
Війна різко змінила життя.
Я люблю подорожувати, але за своїми планами, а не вимушеними… Окупація Бердянська примусила покинути рідне місто і їхати світ за очі.
Працювати онлайн з різних місць України.
Здригатися від повітряних сирен.
Познайомитися із життям в селі і зрозуміти – це не моє життя.
Познайомитися з багатьма добрими людьми і не дуже.
Відчути гордість за батьків моїх учнів, які не жалілися на відсутність світла, а спокійно зустрічали і розв’язували щоденні проблеми
Пізнати різні звичаї життя, різні вислови на сході і заході України. Але єдиної об’єднаної України.
Здивуватися, що в Чернівцях на вулицях часто чуєш розмови російською мовою.
Дізнатися, що після другої світової війни радянська влада вивозила звідси неугодних людей і завозила переселенців з інших республік Радянського Союзу.
Перевірити на собі різницю українських природних зон сонячного Степу і дощових Карпат
Побачити справжні магнолії біля будинків в Чернівцях.
Гуляти вже з іншою онукою. І знову не всі слова розуміти, як колись слова першої онуки.
Міркувати про повоєнне життя. Тепер і унас буде фраза, як колись у моїх бабусі з дідусем, “Це було ще до війни”
І ще багато іншого. Але на фото цього не покажеш…
І кожний ранок прокидатися з думкою: “Скоро контрнаступ ЗСУ. Скоро ця вимушена подорож закінчиться. Скоро ми повернемося додому. Вимоємо рідну підлогу, витремо річний пил, провітримо кімнати і продовжимо своє щасливе життя (колись … до війни… ми це не розуміли) вдома”.