Шухляда спогадів у шафі пам’яті
Зараз живу в Чернівцях недалеко від центрального парку ім. Шевченка.Часто гуляю алеями парку. А іноді й просто стежками між деревами.
З першої прогулянки була вражена парком. Він нагадує ліс.
Дерева майже всі високі. Багато старих з товстими стовбурами. Кора на них нагадує товсті мотузки, що вузлами йдуть вздовж стовбура. Гілки починаються високо над головою. Коріння виповзає з землі товстими руками, що тримаються за ґрунт.
Якось йшла я стежкою. Зі смутком слухала чергові новини про руйнування будинків, поліклінік, про загибель і поранення людей в Україні, про сіре брехливе життя на окупованих територіях, про страх ескалації у світі в деяких країнах і побачила поруч не дерева, а людей з різними долями …
Стоїть людина – стовбур. Опирається на коріння – покоління своїх предків. Може вже й не пам’ятає їх. Але вони – батьки, дідусі й бабусі, прадідусі – прабабусі – залишили в нас свої гени, елементи свого характеру, зовнішності тощо. Це предки з маминої/ татової лінії, через них – поєднання ліній родів батьків їх батьків і т.д…
Наприклад: тато моєї мами – поляк, мама – українка, батьки тата – азербайджанці. Сумно, глибшого коріння свого роду я не знаю. А відчуваю себе УКРАЇНКОЮ азербайджанського походження.
І стоїмо ми, люди – дерева, в своєму житті-парку по – різному.
Хтось прямо і впевнено, передаючи гілкам – дітям стрижень свого роду.
Хтось нахилився від вітру – життєвих випробувань.
Хтось поєднав свій стовбур – життя з іншою людиною – стовбуром, щоб допомагати один одному вижити.
Є дерева – люди з пустою серединою (безсердечні, бездумні, бездушні), їх життя тримається на корі – на зовнішньому керуванні без власних думок.
А ще є стовбури з великими наростами. Думаю, це – проблеми в житті, які маємо розв’язувати.
Є дерева, що роздвоюються на невеликій відстані від землі. Мабуть, це люди, що мають дві сутності: одну приховану для себе, а друга на показ для людей.
І я розумію: від нас, батьків, залежить продовження свого роду, вміння дітей не тільки вистояти в складних умовах, а ще й залишатися гідною людиною.
А від так залежить і майбутнє України. Ми передаємо дух українства, любов до своєї землі, мови, культури, розуміння вивчати СПРАВЖНЮ історію України.
Ділюсь світлинами з деякими деревами цього парку.
Останній осінній листочок на дереві з обличчям
Це дерево з обличчям взимку.
Це дерево з новим листям навесні.
Дерева – долі в парку
Дерево-тризуб
Дерево з дуплом між корінням
