Уривок з повісті “Сева та Ко. Шкільні історії”
Ранок був дощовий. Мрячно і прохолодно. У такі дні дуже хочеться спати. Сева прийшов до класу першим. Тато підкинув його до школи на авто, щоби син не змок під дощем. Отож, схиливши голову на парту, Всеволод Дудка куняв.
Крізь сон Севі почулося, нібито до класу хтось тихцем увійшов і так само нечутно вийшов, але хлопець спав таким солодким сном, що не міг продерти очі. Ось він біжить по полю, під ногою вилискує новенький м’яч, легенький вітерець перебирає волосся. Ще одна мить — і Сева заб’є гол у ворота суперника…
— Сево! — почулося просто біля вуха. — Сево! Всеволодові здалося, що то голос вболівальника. Близько-близько, ось-ось той голос вибухне радісним криком: г-о-о-о-л!
— Дудка, — хтось шарпав його за плече, — Сево, черепаха! Всеволод розплющив очі. Перед ним стояла однокласниця Маринка.
